Конкурс творів на патріотичну тематику - Участь у заходах - Каталог файлів

	03.01.2016, 18:13
Орлині крила чуєм за плечима, Самі ж кайданами прикуті до землі. Леся Українка Мій народ, славний і древній, могутній і многострадальний, з вогнем у серці й поневолений віками, гнаний і воскресаючий з руїн, отруєний журбою і напоєний чарівністю пісень та гумору. Вслухаючись в пісні твої, і думки забрано в полон тих сторінок, що вже історією звуться. Вогнем у серці випікають біль, що переніс мій народ, щоб не забуть, щоб пам’ятати, як небозвіт палав, як блискавок стріли літали, як чола заквітчували тернами, женучи в Сибір на Соловки, як мати від розпачу рвала волосся, хоронячи одне за одним опухлих від голоду своїх дітей? Що ж за доля така? Божественна земля і чай, і червоная калина, й золота пшениця, що всім дає життя, дзвінкі джерела чистої води, і буйні трави, й дзвінкоголосі солов’ї – все є, а доленьки нема. Знову чорна хмара вкрила неба край над сходом України, знов плачуть матері, бо гинуть їх сини, відірвані від дому і родини. Вони пішли, бо сором мовчки гинути й страждати. Ось бачиш, земле, і герої не перевелись, за волю кров свою готовії віддати. Мечем незламним боротьби стала нескореність льотчиці – Надії, світ сколихнувши величчю свободи. Чому ж так знов душа болить і скиглить, як тая чаєчка сумна? А може досить плакать й нарікати? «Лежачим краю рідного немає», - так говорила Леся Українка. Ми розуміємо, усе, навчились разом Гімн співати, а ще лежачи на дивані, словами волю здобувати, і всіх чорнити, й нарікати. Біда у тім, що нас таких багато. І в рай всі хочемо, забувши, що до раю не пускають. Нехай Господь розбудить всіх, хто спить, хто ще байдужий і лукавий. Хай на терезах волі й рабства омріяна в думках, оспівана в піснях свобода духу переможе «отих рабів німих». Нехай правдива й чиста від бруду і нещасть повстане Україна для нас і всіх прийдешній поколінь. Семенюк Соломія, 7-А клас *** Дорогий бійцю! Мені дуже приємно, що я маю змогу написати Вам цього листа і поділитися з Вами своєю точкою зору – «думкою з суспільства». Проживаючи в одній країні, проте в різних куточках, ми не бачимо тих жертв, не чуємо безкінечних пострілів, не відчуваємо щосекундного тремтіння від страху. Але це не означає, що нас не турбує ця проблема. Відлуння цієї катастрофи переслідує чи не кожного громадянина. Війна назавжди змінила буденність тисяч людей: хтось безсонними, нестерпно довгими ночами думає не про вічність, а про таке довгоочікуване завершення розлуки із сином чи коханим; хтось усвідомлює марність колишніх забаганок і присвячує себе волонтерству; а хтось ховає страх і вагання в кулак й мужньо відбиває агресію ворога – це саме Ви. Ми надзвичайно цінуємо ту роботу, яку вам доводиться виконувати щодня. На таке готовий піти не кожен. Це лише люди із хоробрими до божевілля серцями, яких не зламати ні жахливими умовами, ні психологічним тиском, ні фатальними наслідками. Війна вже залишила рубці на серцях більшості громадян. Комусь вони будуть нагадувати про нестерпне почуття туги за побратимами, рідними, коханими; комусь про зруйнований домашній затишок; комусь про втрачені щасливі хвилини дитинства у повноцінному сімейному колі; ще комусь про безглузді нарікання чи крах безтурботних мрій. Кожен переживає це по-своєму, але одне я знаю точно – будь-яка пітьма рано чи пізно все одно розсіюється у сонячному промінні світанку. Зараз як для держави, так і для народу головне завдання – це вирішення проблеми війни і миру. Усі розуміють, що вирішення цієї проблеми не можна відкладати, адже втрати визначаються не матеріальними збитками, а втраченими життям й понівеченими долями. Це ще один жорстокий урок у цьому непростому світі. Проте, наші громадяни реально почали дивитися на світ, цікавитися політичними процесами більш усвідомлено й вдумливо. Резерв довіри вичерпано і настав час критичного оцінювання дійсності. Лише біда змогла так масштабно згуртувати людей й вивести всіх з оману ілюзій. Звісно, війна ще не лишилася позаду, але все ж таки хотілося б, щоб кожен новий день був сповнений лише хороший звісток про досягнення в науці чи про дивовижні знахідки археологів, щоб людяність і мир стали для нас звичними речами. Хочу подякувати вам – бійцям та захисникам! Наше усвідомлення складності випробувань, які ви долаєте щосекундно, набагато вагоміше ніж будь-які слова. Пам’ятайте, ви боретеся за націю, яка шанує своїх героїв , яка хоче рухатись вперед й прокладати собі шлях в майбутнє. Словами не висловити усієї вдячності, проте й так все зрозуміло – ви герої сьогодення, тому низький вам уклін й безмежна повага! Чирук Анна, 11 клас * Моя Батьківщина Мені пощастило. Мені дуже пощастило, що я народилась і живу в прекрасній країні, яка називається Україна. Я думаю, що я дуже щаслива. Щаслива тому, що можу бачити пшеницю, яка колоситься на наших полях, безкрає голубе небо на якому світить сонце, зелені ліси та луги, які ростуть на моїй Батьківщині. Мені здається, що не в одній країні на Земній кулі так дзвінко не щебечуть соловейки і не літають хрущі у саду. Мені здається, що тільки на Україні так гарно цвітуть волошки в полі, що тільки в нас соняхи простягають свої голівки до сонця і що веселка переливається всіма барвами на небі тільки в Україні. Мені здається, що такі гарні і добрі люди можуть жити тільки у нас. Так, у мене щасливе дитинство, бо я живу під мирним небом. Але на Сході моєї країни йде війна. Це дуже страшно, адже там живуть такі самі діти як і я. Я спокійно ходжу до школи, спокійно прогулююсь, вчу уроки, лягаю спати. А там небезпека. Багатьом прийшлося покинути свої домівки, друзів, родичів і шукати спокійне місце для проживання. Мій тато не на війні. Але є багато дітей, жінок, матерів, що чекають своїх рідних, які захищають нашу Землю від ворога. Мій брат навчається у військовій академії, він буде військовим. Прийде час і він стане на захист своєї Вітчизни. Але я дуже хочу, щоб був мир і спокій на нашій планеті, щоб усі люди жили дружно, щоб нікого не прийшлося захищати. Скоро Новий рік. Я загадаю це бажання і воно обов’язково збудеться. Григорчук Анна, 4-А клас * За мир і спокій в Україні. Я маю братика Діму. Він ще маленький і ходить в дитячий садочок. Йому там весело, бо багато діток відвідують садочок. На кожне свято діти готують вистави, розказують вірші, співають, танцюють, веселяться. Але сьогодні наше щасливе дитинство може закінчитись. Тому, що на Сході нашої країни йде війна. Скільки дітей на Донеччині і Луганщині постраждали? Вони не ходять ні до садочків, ні до школи. Коли стріляють, вони вимушені сидіти в темних сирих підвалах. Наша родина теж відчула велике горе. Наш дядя Андрій, учасник АТО, загинув цього року в боях під Донецьком. Він загинув, як герой, за єдність України. Сьогодні дуже багато воїнів захищають країну від російських агресорів. Вони мерзнуть від холоду і негод, не сплять в теплих ліжках, але охороняють наш спокій. Низький їм уклін!!! Я дуже хочу, щоб скоріше настав мир в моїй країні, щоб матері не проливали більше сліз. І щоб у наших всіх-всіх дітей було щасливе майбутнє. Журавльова Анна, 4-А клас Я народився та живу в Україні, це моя Батьківщина, мій улюблений куточок Землі. У свою чергу кожен повинен дотримуватися своїх обов’язків громадянина. Потрібно поважати закони своєї країни, інакше їх не поважатиме ніхто. Варто також нам, як громадянам, працювати та докладати зусиль, щоб в країні були мир та добробут. Для кожної людини в світі рідний край найдорожчий і наймиліший серцю. У широкому розумінні країна – це велика родина, де всі живуть спільними радощами та проблемами. Тому ми відчуваємо свою причетність та відповідальність за все, що коїться у державі, тому нам не байдуже, як до нашої Батьківщини ставляться у світі. А патріотизм для мене – це не лише почуття, це дії спрямованні на те, щоб рідній країні та нашому народові було добре жити. Сьогодні, коли в нашій країні ситуація не стабільна і російські окупанти намагаються захопити нашу Батьківщину, не залишається нічого, як боротися за свою країну, відстоювати свої права. Що означає бути патріотом – це значить відчувати патріотизм, відчувати любов у своїй Батьківщині, бажання зробити все можливе, щоб зберегти її саму, її народ та культуру, бажання захистити її інтереси та кордони. Бути патріотом – означає поважати себе, відповідати за свої вчинки, слова, поведінку бо ти є представником своєї нації, ти – країна! Але це зовсім не означає, що ми повинні ненавидіти тих хто не є українцями. Нехай патріотизм не приносить нам руїни. Бути чи не бути патріотом – вирішувати кожному. Але жити у своїй країні і не вважати себе її частиною – якось неправильно. Тому, будьмо патріотами нашої України і любімо її всім серцем своїм і всією душею своєю. Вознюк Дмитро, 4-А клас * Ще кілька років тому ніхто з нас не міг і подумати, що настане такий важкий час для нашої Батьківщини. Страшне слово «війна» завітало в кожну домівку українця. Скільки суму, горя, лиха. Зруйновані будинки, скалічені долі людей. Чому війна прийшла в мій рідний край? Гинуть справжні патріоти, захищаючи свій рідний дім, свою землю, захищаючи наш спокій. Їх відвага і мужність та безмежна любов до своєї землі є прикладом для всіх нас. Всі діти України мріють про мир і, щоб швидше закінчилась війна. Ми ще маленькі та переживаємо на рівні з дорослими. Допомагаємо бійцям по своєму, по дитячому малюнками і листами, в які вкладаємо свою любов і мрії. Я знаю, що настане час, коли моя Батьківщина не здригатиметься від бойових гармат, від мін, від кулеметних черг і знову буде мир. Хочеться, щоб мрії збулись якомога швидше. Щоб і моя маленька любов до рідної землі допомогла припинити жахливу війну. Козлюк Олександра, 4-А клас **** Лист воїну-герою Доброго дня,наші дорогі, мужні солдати! Починаю писати лист – і моє серце все швидше і швидше б’ється у грудях. Скільки теплих слів хочеться Вам сказати за вашу мужність, стійкість, терплячість, відвагу. Дякую за мир і спокій в моїй оселі, за щасливі дні мого дитинства, за впевненість у завтрашній день. Яка велика любов до своєї Вітчизни, до рідного краю живе у серці кожного з Вас! Ви не шкодуєте ні сил, ні здоров’я, бо стали на шлях захисника за велінням власного серця. Я розумію, що інакше жити Ви не вмієте і не можете. Простягаю свої руки до Господа: « Щиро прошу, пошли своє благословення та зцілення нашим воїнам- охоронцям, дай їм міцного здоров’я, сил , терпіння, мужності!» Низький і щирий уклін Вашим сім’ям, а особлива подяка Вашим матусям, якы проводжали Вас в далеку дорогу війни, залишаючи у своєму серці тривогу і смуток, а разом і надію на щасливе майбутнє, на таке бажане повернення додому. Любі наші солдати, я, одинадцятирічна Софія з Луцька, благаю Вас, бережіть себе та повертайтеся скоріше у рідні домівки живими і неушкодженими! Крачунова Софія, 6-А клас * Бутеєць Віра, 6-Б клас Мій рай** Мене спитають: «Де є рай?» А я скажу: « Де навесні розмай! Де завжди чути пісню солов’я, Де я живу і вся моя сім’я! На Україні в тихій хаті, Де пахнуть квіти запашні. Ось де є рай! Де Батьківщина, І де уся моя родина! Це там, де працьовиті люди, Живуть і кажуть: « Можу й буду!» Це в місті Луцьку, на Волині, Де люди чуйні й дуже щирі! Усім цю відповідь даю, Бо в серці я прекрасне маю! Це те, що нам дало життя, Що спонукає йти у майбуття! Це мама, це шкільний поріг, Це вчитель, що в життя повів! Тому люблю свій рідний край. Для мене він – це справжній рай!» *** Семенюк Соломія, 7-А клас** Я народилась на тій землі, що прийняла Христа На горах славних Дира і Аскольда. Я народилась між людей, Що віру християнську В серці мають й бережуть, як вічний вогник віри і свободи. На землю цю велику і святу Не раз чужинець зазіхав. Не раз, напоєна слізьми, вона стогнала І просила допомоги. Я народилась на землі, що бачила сплюндровані святині І спалені церкви, хрести порубані – Безчестя знак і гибелі героїв. Батиї, Бурундеї і свої Тугари По серцю різали мечем, бо віру православну плюндрували, ті блазні, що за гріш і рабство Душу християнську продавали. Лиш за той гріш, за вигоду на час, Зганьбили за край й відступниками стали. Сполохані раби, ви так засліплені, Чи може ви вже мертві? Душа в вас чорна і черства, У ній панує злоба і байдужість. Ви продались чужинцю задарма, знеславивши себе й зневаживши закони Божі. Та кара Божа – це не гра, ви не відкупитесь ніколи за гріх страшенний, за зраду, за дівча, що прагнуло любові і свободи. Не виросте зерно багатства і добра з-за підлості батьків не буде щастя дітям. Усе записано, нічого не зника, В нащадків яничара – гірка доля. Я народилась на землі святій, Яку не віддамо нікому, тож будьмо чисті перед нею і Творцем, почнім з Любові, Віри і Надії.
1 2 3 4 5 Категорія: Участь у заходах \| Додав: Умарі
Переглядів: 766 \| Завантажень: 0 \| Рейтинг: 5.0/2

Всього коментарів: 0

	03.01.2016, 18:13
Орлині крила чуєм за плечима, Самі ж кайданами прикуті до землі. Леся Українка Мій народ, славний і древній, могутній і многострадальний, з вогнем у серці й поневолений віками, гнаний і воскресаючий з руїн, отруєний журбою і напоєний чарівністю пісень та гумору. Вслухаючись в пісні твої, і думки забрано в полон тих сторінок, що вже історією звуться. Вогнем у серці випікають біль, що переніс мій народ, щоб не забуть, щоб пам’ятати, як небозвіт палав, як блискавок стріли літали, як чола заквітчували тернами, женучи в Сибір на Соловки, як мати від розпачу рвала волосся, хоронячи одне за одним опухлих від голоду своїх дітей? Що ж за доля така? Божественна земля і чай, і червоная калина, й золота пшениця, що всім дає життя, дзвінкі джерела чистої води, і буйні трави, й дзвінкоголосі солов’ї – все є, а доленьки нема. Знову чорна хмара вкрила неба край над сходом України, знов плачуть матері, бо гинуть їх сини, відірвані від дому і родини. Вони пішли, бо сором мовчки гинути й страждати. Ось бачиш, земле, і герої не перевелись, за волю кров свою готовії віддати. Мечем незламним боротьби стала нескореність льотчиці – Надії, світ сколихнувши величчю свободи. Чому ж так знов душа болить і скиглить, як тая чаєчка сумна? А може досить плакать й нарікати? «Лежачим краю рідного немає», - так говорила Леся Українка. Ми розуміємо, усе, навчились разом Гімн співати, а ще лежачи на дивані, словами волю здобувати, і всіх чорнити, й нарікати. Біда у тім, що нас таких багато. І в рай всі хочемо, забувши, що до раю не пускають. Нехай Господь розбудить всіх, хто спить, хто ще байдужий і лукавий. Хай на терезах волі й рабства омріяна в думках, оспівана в піснях свобода духу переможе «отих рабів німих». Нехай правдива й чиста від бруду і нещасть повстане Україна для нас і всіх прийдешній поколінь. Семенюк Соломія, 7-А клас *** Дорогий бійцю! Мені дуже приємно, що я маю змогу написати Вам цього листа і поділитися з Вами своєю точкою зору – «думкою з суспільства». Проживаючи в одній країні, проте в різних куточках, ми не бачимо тих жертв, не чуємо безкінечних пострілів, не відчуваємо щосекундного тремтіння від страху. Але це не означає, що нас не турбує ця проблема. Відлуння цієї катастрофи переслідує чи не кожного громадянина. Війна назавжди змінила буденність тисяч людей: хтось безсонними, нестерпно довгими ночами думає не про вічність, а про таке довгоочікуване завершення розлуки із сином чи коханим; хтось усвідомлює марність колишніх забаганок і присвячує себе волонтерству; а хтось ховає страх і вагання в кулак й мужньо відбиває агресію ворога – це саме Ви. Ми надзвичайно цінуємо ту роботу, яку вам доводиться виконувати щодня. На таке готовий піти не кожен. Це лише люди із хоробрими до божевілля серцями, яких не зламати ні жахливими умовами, ні психологічним тиском, ні фатальними наслідками. Війна вже залишила рубці на серцях більшості громадян. Комусь вони будуть нагадувати про нестерпне почуття туги за побратимами, рідними, коханими; комусь про зруйнований домашній затишок; комусь про втрачені щасливі хвилини дитинства у повноцінному сімейному колі; ще комусь про безглузді нарікання чи крах безтурботних мрій. Кожен переживає це по-своєму, але одне я знаю точно – будь-яка пітьма рано чи пізно все одно розсіюється у сонячному промінні світанку. Зараз як для держави, так і для народу головне завдання – це вирішення проблеми війни і миру. Усі розуміють, що вирішення цієї проблеми не можна відкладати, адже втрати визначаються не матеріальними збитками, а втраченими життям й понівеченими долями. Це ще один жорстокий урок у цьому непростому світі. Проте, наші громадяни реально почали дивитися на світ, цікавитися політичними процесами більш усвідомлено й вдумливо. Резерв довіри вичерпано і настав час критичного оцінювання дійсності. Лише біда змогла так масштабно згуртувати людей й вивести всіх з оману ілюзій. Звісно, війна ще не лишилася позаду, але все ж таки хотілося б, щоб кожен новий день був сповнений лише хороший звісток про досягнення в науці чи про дивовижні знахідки археологів, щоб людяність і мир стали для нас звичними речами. Хочу подякувати вам – бійцям та захисникам! Наше усвідомлення складності випробувань, які ви долаєте щосекундно, набагато вагоміше ніж будь-які слова. Пам’ятайте, ви боретеся за націю, яка шанує своїх героїв , яка хоче рухатись вперед й прокладати собі шлях в майбутнє. Словами не висловити усієї вдячності, проте й так все зрозуміло – ви герої сьогодення, тому низький вам уклін й безмежна повага! Чирук Анна, 11 клас * Моя Батьківщина Мені пощастило. Мені дуже пощастило, що я народилась і живу в прекрасній країні, яка називається Україна. Я думаю, що я дуже щаслива. Щаслива тому, що можу бачити пшеницю, яка колоситься на наших полях, безкрає голубе небо на якому світить сонце, зелені ліси та луги, які ростуть на моїй Батьківщині. Мені здається, що не в одній країні на Земній кулі так дзвінко не щебечуть соловейки і не літають хрущі у саду. Мені здається, що тільки на Україні так гарно цвітуть волошки в полі, що тільки в нас соняхи простягають свої голівки до сонця і що веселка переливається всіма барвами на небі тільки в Україні. Мені здається, що такі гарні і добрі люди можуть жити тільки у нас. Так, у мене щасливе дитинство, бо я живу під мирним небом. Але на Сході моєї країни йде війна. Це дуже страшно, адже там живуть такі самі діти як і я. Я спокійно ходжу до школи, спокійно прогулююсь, вчу уроки, лягаю спати. А там небезпека. Багатьом прийшлося покинути свої домівки, друзів, родичів і шукати спокійне місце для проживання. Мій тато не на війні. Але є багато дітей, жінок, матерів, що чекають своїх рідних, які захищають нашу Землю від ворога. Мій брат навчається у військовій академії, він буде військовим. Прийде час і він стане на захист своєї Вітчизни. Але я дуже хочу, щоб був мир і спокій на нашій планеті, щоб усі люди жили дружно, щоб нікого не прийшлося захищати. Скоро Новий рік. Я загадаю це бажання і воно обов’язково збудеться. Григорчук Анна, 4-А клас * За мир і спокій в Україні. Я маю братика Діму. Він ще маленький і ходить в дитячий садочок. Йому там весело, бо багато діток відвідують садочок. На кожне свято діти готують вистави, розказують вірші, співають, танцюють, веселяться. Але сьогодні наше щасливе дитинство може закінчитись. Тому, що на Сході нашої країни йде війна. Скільки дітей на Донеччині і Луганщині постраждали? Вони не ходять ні до садочків, ні до школи. Коли стріляють, вони вимушені сидіти в темних сирих підвалах. Наша родина теж відчула велике горе. Наш дядя Андрій, учасник АТО, загинув цього року в боях під Донецьком. Він загинув, як герой, за єдність України. Сьогодні дуже багато воїнів захищають країну від російських агресорів. Вони мерзнуть від холоду і негод, не сплять в теплих ліжках, але охороняють наш спокій. Низький їм уклін!!! Я дуже хочу, щоб скоріше настав мир в моїй країні, щоб матері не проливали більше сліз. І щоб у наших всіх-всіх дітей було щасливе майбутнє. Журавльова Анна, 4-А клас Я народився та живу в Україні, це моя Батьківщина, мій улюблений куточок Землі. У свою чергу кожен повинен дотримуватися своїх обов’язків громадянина. Потрібно поважати закони своєї країни, інакше їх не поважатиме ніхто. Варто також нам, як громадянам, працювати та докладати зусиль, щоб в країні були мир та добробут. Для кожної людини в світі рідний край найдорожчий і наймиліший серцю. У широкому розумінні країна – це велика родина, де всі живуть спільними радощами та проблемами. Тому ми відчуваємо свою причетність та відповідальність за все, що коїться у державі, тому нам не байдуже, як до нашої Батьківщини ставляться у світі. А патріотизм для мене – це не лише почуття, це дії спрямованні на те, щоб рідній країні та нашому народові було добре жити. Сьогодні, коли в нашій країні ситуація не стабільна і російські окупанти намагаються захопити нашу Батьківщину, не залишається нічого, як боротися за свою країну, відстоювати свої права. Що означає бути патріотом – це значить відчувати патріотизм, відчувати любов у своїй Батьківщині, бажання зробити все можливе, щоб зберегти її саму, її народ та культуру, бажання захистити її інтереси та кордони. Бути патріотом – означає поважати себе, відповідати за свої вчинки, слова, поведінку бо ти є представником своєї нації, ти – країна! Але це зовсім не означає, що ми повинні ненавидіти тих хто не є українцями. Нехай патріотизм не приносить нам руїни. Бути чи не бути патріотом – вирішувати кожному. Але жити у своїй країні і не вважати себе її частиною – якось неправильно. Тому, будьмо патріотами нашої України і любімо її всім серцем своїм і всією душею своєю. Вознюк Дмитро, 4-А клас * Ще кілька років тому ніхто з нас не міг і подумати, що настане такий важкий час для нашої Батьківщини. Страшне слово «війна» завітало в кожну домівку українця. Скільки суму, горя, лиха. Зруйновані будинки, скалічені долі людей. Чому війна прийшла в мій рідний край? Гинуть справжні патріоти, захищаючи свій рідний дім, свою землю, захищаючи наш спокій. Їх відвага і мужність та безмежна любов до своєї землі є прикладом для всіх нас. Всі діти України мріють про мир і, щоб швидше закінчилась війна. Ми ще маленькі та переживаємо на рівні з дорослими. Допомагаємо бійцям по своєму, по дитячому малюнками і листами, в які вкладаємо свою любов і мрії. Я знаю, що настане час, коли моя Батьківщина не здригатиметься від бойових гармат, від мін, від кулеметних черг і знову буде мир. Хочеться, щоб мрії збулись якомога швидше. Щоб і моя маленька любов до рідної землі допомогла припинити жахливу війну. Козлюк Олександра, 4-А клас **** Лист воїну-герою Доброго дня,наші дорогі, мужні солдати! Починаю писати лист – і моє серце все швидше і швидше б’ється у грудях. Скільки теплих слів хочеться Вам сказати за вашу мужність, стійкість, терплячість, відвагу. Дякую за мир і спокій в моїй оселі, за щасливі дні мого дитинства, за впевненість у завтрашній день. Яка велика любов до своєї Вітчизни, до рідного краю живе у серці кожного з Вас! Ви не шкодуєте ні сил, ні здоров’я, бо стали на шлях захисника за велінням власного серця. Я розумію, що інакше жити Ви не вмієте і не можете. Простягаю свої руки до Господа: « Щиро прошу, пошли своє благословення та зцілення нашим воїнам- охоронцям, дай їм міцного здоров’я, сил , терпіння, мужності!» Низький і щирий уклін Вашим сім’ям, а особлива подяка Вашим матусям, якы проводжали Вас в далеку дорогу війни, залишаючи у своєму серці тривогу і смуток, а разом і надію на щасливе майбутнє, на таке бажане повернення додому. Любі наші солдати, я, одинадцятирічна Софія з Луцька, благаю Вас, бережіть себе та повертайтеся скоріше у рідні домівки живими і неушкодженими! Крачунова Софія, 6-А клас * Бутеєць Віра, 6-Б клас Мій рай** Мене спитають: «Де є рай?» А я скажу: « Де навесні розмай! Де завжди чути пісню солов’я, Де я живу і вся моя сім’я! На Україні в тихій хаті, Де пахнуть квіти запашні. Ось де є рай! Де Батьківщина, І де уся моя родина! Це там, де працьовиті люди, Живуть і кажуть: « Можу й буду!» Це в місті Луцьку, на Волині, Де люди чуйні й дуже щирі! Усім цю відповідь даю, Бо в серці я прекрасне маю! Це те, що нам дало життя, Що спонукає йти у майбуття! Це мама, це шкільний поріг, Це вчитель, що в життя повів! Тому люблю свій рідний край. Для мене він – це справжній рай!» *** Семенюк Соломія, 7-А клас** Я народилась на тій землі, що прийняла Христа На горах славних Дира і Аскольда. Я народилась між людей, Що віру християнську В серці мають й бережуть, як вічний вогник віри і свободи. На землю цю велику і святу Не раз чужинець зазіхав. Не раз, напоєна слізьми, вона стогнала І просила допомоги. Я народилась на землі, що бачила сплюндровані святині І спалені церкви, хрести порубані – Безчестя знак і гибелі героїв. Батиї, Бурундеї і свої Тугари По серцю різали мечем, бо віру православну плюндрували, ті блазні, що за гріш і рабство Душу християнську продавали. Лиш за той гріш, за вигоду на час, Зганьбили за край й відступниками стали. Сполохані раби, ви так засліплені, Чи може ви вже мертві? Душа в вас чорна і черства, У ній панує злоба і байдужість. Ви продались чужинцю задарма, знеславивши себе й зневаживши закони Божі. Та кара Божа – це не гра, ви не відкупитесь ніколи за гріх страшенний, за зраду, за дівча, що прагнуло любові і свободи. Не виросте зерно багатства і добра з-за підлості батьків не буде щастя дітям. Усе записано, нічого не зника, В нащадків яничара – гірка доля. Я народилась на землі святій, Яку не віддамо нікому, тож будьмо чисті перед нею і Творцем, почнім з Любові, Віри і Надії.
1 2 3 4 5 Категорія: Участь у заходах \| Додав: Умарі
Переглядів: 766 \| Завантажень: 0 \| Рейтинг: 5.0/2


Ім`я *:
Email *:

Код *: